| Сьогодні багато людей в Україні відкрещуються від того, що Росії вони надають якесь особливе значення. Нібито це лише важливий зовнішньоекономічний партнер, країна-сусід, до того же теж слов'янська, тому і розмов про Росію багато, а так це лише одна з багатьох країн світу. Можна повірити, що іноді це дійсно так. Але ніяк не завжди. Закперечувати те, що ставлення до Росії у нашій країні незвичайне не треба. Нічого поганого у цьому не має. Україну і Росію поєднує єдина прабатьківщина - Київська Русь. Поєдную багатовікове співіснування у складі різних держав (Російської імперії, СРСР), не важливо, хто яку позицію займав в різні часи, важливо те, що історія країн та народів настільки переплалась, в ній стількі дружніх та ворожих рахунків, що абсолютно зрозумілим є те, що іноді і дуже часто до Росії ставляться, як до конкурента, як до того, вище за кого хочеться бути. Крім того ще донедавна Україна та Росія були разом у складі однієї держави і на те, щоб відійти від відчуття буття єдиним цілим потрібно дуже і дуже багато часу. По-третє Росія багато в чьому схожа на Україну, стосовно ментальності народу, стосоно того, що почала писати нову сторінку своєї історії багато в чьому з тих же основ, що й Україна, почавши шлях в сторону від радянських часів та порядків. А тому дуже велике зацікавлення викликає порівняння тих чи інших явищ в Україні та Росія задля виявлення того, які шляхи є більш ефективними, адже плацдарм, з якого вони починаються схожий. Звичайно, що все це стосується і футболу. Цього не треба навіть доводити, бо достатньо подивитись, скількі в Інтернеті сторінок на всіх можливих футбольних сайтах присвячено порівнянню російської та української Прем'эр-ліг, скільки людей порівняють результати російських та українських клубів у єврокубках. Тому ми вирішили згадати випадки, коли російські та українські команди волею жереба зустрічались між собою у єврокубках, адже це можно назвати справжнім дербі на рівні держав. Хоча в самій Росії склалось дещо інше відношення до цього питання, але зараз це для нас не дуже важливо, бо ми говоримо про емоції та переживання українського вболівальника. Отож вперше зустріч української та російської команди як повноцінних представників різних держав сталася в сезоні 1993/1994. Часу з розпаду Радянського Союзу пройшло дуже мало, тому відчуття від такої зустрічі були не просто особливими, а вибухоподібними. Мало того, зустрілись клуби, протистояння яких було найпринциповішим за радянських часів і символізувало собою ту саму споконвічну (як про це кажуть) боротьбу України з Росією: києвське "Динамо" та москвоський "Спартак"! Ще зовсім нещодавно це була щорічна афіша чемпіонату СРСР, центральний поєдинок тура, кола, часто - всієї першості. А тепер це - поєдинок міжнародного рівня! Зустрілись команди у рамках групового турніру Ліги Чемпіонів. Разом з "Динамо" та "Спартаком" у групі виступали "Баварія" та ПСЖ. І саме німці та французи були беззаперечними фаворитами групи (ПСЖ тоді мав дуже і дуже сильну команду, на рівні кращих клубів Європи). З групи у плей-офф, як і зараз, проходило дві команди. "Спартак" та "Динамо" до уваги в цілому приймались мало і, чесно кажучи, на то були об'эктивні причини. Російський та особливо український футбол були в той час у поганому стані. Волею жартівника-жереба перший матч українців з росіянами припав на перший ж тур. Маленький, ледве помітний для Європи поєдинок у Київі для його учасників перетворився на битву, що означало набагато більше, ніж боротьба за три очки. Це був поєдинок не на життя, а на смерть. Перший тайм почався для господарів невдало. Вже на 12-й хвилині Пісарєв відкриває рахунок. Після цього гра надовго перемістилася в середину поля, де проходила дуже в'язка, з великою кількістю помилок боротьба. В середені тайма динамівці заробили право на пенальті. Пробивати його взявся опорний півзахисник команди Дмитро Михайленко. Краще б він цього не робив... Воротар "Спартака", який, як це не смішно, був одночасно голкіпером збірної України, Тяпушкін спокійно відбив удар по центру воріт. Після цього вболівальники постійно освистували Дмитра і, мабуть, це стало однією з причин того, що повністю свій талант цей півзахисник так і не рохкрив. Але то вже інша тема для розмови, а тим часом на фініші тайму "Спартаку" вдалась різка контратака, в результаті якої Андрій Тіхонов вискочив сам на сам з Шовкоським. Олександр намагався сфолити, коли зустрінувся з півзахисником москвичів на лінії карного майданчику, але Андрій пішов від підката, наздогнав м'яч і з гострого кута пробив по порожніх воротах. 0:2 і на другий тайм "Динамо" вийшло, перебуваючи у дуже оганому становищі. Ні за результатом, ні за граю не можна було побачити, як динамівці збираються уникнути поразки. "Спартак" виглядав набагато зібранішим і просто сильнішим колективом. Для динамівців дуже вдалим стало те, що вже на самому початку один з найталановитіших тоді гравців київської команди Віктор Леоненко, який свій потенціал реалізував відсотків на 10, вийшовши сам на сам, відіграв один гол. І знов гра перейшла у середину поля, пішла боротьба, фоли, стики. У середині другої половини гри росіянам знов несподівано вдалось організувати швидку атаку. Декілька пасів залишили поза грою майже всю оборону киян і спартаківський гравець без перешкод бив з 10-ти метрів. Удар вийшов потужним і м'яч шов у самісеньку дев'ятку. Страєж воріт "Динамо" витягнувя у струнку та достав кожаного перевівши його на кутовий. Суперсейв, який залишив динамівцям сподівання на порятунок. Ближче до завершення гри "червоно-білі" дещо здали фізично. Кияни почали насідати і ось ще один вихід Віктора Леоненка - 2:2! Врятувались. А до кінця гри залишається ще 14 хвилин. І кияни на емоційній хвилі, яку створюють також вболівальники, що цілком заповнили Республіканський стадіон (той самий НСК "Олімпійський", що зараз реконструється), а тепер просто оскаженілі від волі своїх любиммців, йдуть вперед! На заміну виходіть молодий перспективний форвард... Сергій Ребров! Так, тоді Сергій навряд чи думав, що стане чемпіоном Росії, тоа ще і з командою, якої на той момент не було у вищому російському дивізіоні (Прем'єр лігу у Росії створили пізніше). А тоді Ребров був зайнатий іншим. Він робить з лівого флангу навіс на дальню штангу, де сьогоднішній головний тренер ФК "Львів" Сергій Ковалець б'є головою, здавалось, напевно, але м'яч пролітає в якихось сантиметрах від ближньої стійки. Але Ковальцю не до відчає. Він стискає зуби і ось вже він сам з лівого флангу запалює "свічку". М'яч повыльноэ падає у штрафну і прилітає точно на ногу Реброву. Удар зльоту - і м'яч кулею влітає у ворота! 3:2 і йде вже 86-та хвилина! Шокований "Спартак" не зумів за короткий час, що залишався до кінця зустрічі, прийти до тями і хоч щось зробити. Перемога! Як же ій тоді раділи... Здавалось, що "Динамо" виграло Лігу Чемпіонів. Радість була всеохоплююча. Так перша зустріч російської та української команд завершилась перемогою українців. Цікаво, що тренерами "Динамо" та "Спартака" тоді були відповідно Йожеф Сабо та Олег Романцев. Їх, окрім матча-відповіді в Москві, буде чекати ще одна зустріч, ціна якої буде набагато більшою... Але про це - окрема розмова, яка чекає нас у іншій статті. Якою б великою не була радість киян від цієї феєричної перемоги, клас "Динамо" тоді все ж таки був дуже низьким, як і стан клубу в цілому. Після матчу зі "Спартаком" кияни програли у Мюнхені "Баварії" 0:1, а потім двічі мінімально поступились ПСЖ. І підійшли до матчу у Москві з багажем в все ті ж три очки, що були зараблені як раз у матчі зі спартаківцями. Москвичі ж, навідмінно від динамівців, програли ПСЖ (який взагалі виграв вся матчі у групі), але лише на останній хвилині втратили перемогу у Мюнхені і мали шанси на вихід з групи у разі перемоги над "Динамо". Кияни, якщо б узяли хоча б очко в Білокаменній, також могли серьйозно сподіватись на місце у плей-офф. В столиці Росії до матчу з українцями підійшли набато спокійніше, ніж це було у Києві на початку вересня. І сама гра була на порядок спокійнішою. Нажаль, пройшла вона при повній перевазі "Спартака", який мав вигравати набагато крупніше, аніж 1:0, але обмежився лише голом Мухамедієва на початку другого тайму. "Динамо" реальних шансів, щоб зрівняти рахунок не мало, виглядаючи блідою тінню на полі. Кого вважати переможцем цієї першої українсько-російської дуелі? Якщо брати до уваги правило віїзниїх голів, то звичайно, що "Спартак". Але ж це був груповий турнір і тут стратегія команд аж ніяк не будується з точки зору правил двоматчевих протистоянь на виліт. Що стосується підсумків боротьби у групі, то ані "Динамо", ані "Спартак" з групи не вийшли. Так, "Спартак" жодного разу не поступився "Баварії", а кияни окрім першого матчу, програли усі інші п'ять, але що це "червоно-білим" дало? Будемо вважати, що перше протистояння завершилося внічвю і в ньому найважливішим було саме те, що це перша зустріч "Україна-Росія" на рівні повноцінного міжнародного поєдинку. І дуже добре, що тими, хто починав історію цих протистоянь, стали "Динамо" та "Спартак", а ні, скажімо, "Карпати" та "Рубін". Це було б не так символічно і не мало б того присмаку зовсім недавнього минулого. Другої російсько-української зустрічі у єврокубках довелось чекати дуже довго. Відбулась вона у сезоні 1997/1998, коли у кваліфікаційному раунді Кубка УЄФА мали помірятися силами владиковказька "Аланія" та "Дніпро". ДАЛІ БУДЕ
|