Ввічливий, скромний, з новою стрижкою, але без нових книжок – таким з’явився Любко Дереш  на цьогорічному Форумі видавців.

Його вже не називають вундеркіндом, як вісім років тому, – літературні критики прискіпливо оцінюють кожну нову публікацію. А вся літературна тусовка очікує: чи вийде з хлопця, який “Культом” перевернув книжковий світ України, зрілий і серйозний письменник. Про тимчасове затишшя, нову книгу і важливі речі в житті Любка Дереша дізнавалася кореспондент “ВЗ”.

- Про вас останнім часом нічого не чути. Чому залягли на дно?

- Тому що не було з чим підніматися на поверхню (сміється. – О. Л.). Насправді я просто писав. Книга вже закінчена, але не знаю, коли з’явиться. Авторську роботу планую завершити до кінця листопада, а далі все залежить від видавців.

- Можете трохи розсекретити зміст свого нового творіння?

- Волію не розповідати наперед, поговорити можна після того, як книга вийде. Можу лише натякнути, що це - історія про композитора, який пише симфонію до Євро-2012...

- Певно, тенденція: кожну вашу наступну книгу визнають гіршою за попередню... Не боїтеся, що і нову критикуватимуть вже за інерцією?

- В якийсь момент страх просто зникає. Після роману “Намір” я зрозумів: те, що намагаюся донести, сприймає тільки вузька аудиторія. О’кей, тоді це мої читачі – і пишу для них. Є і ті, які знаходять у моїх книгах щось, крім того, що хочу сказати... Але це закономірно: критикувати будуть.

- Ваш читач якось змінився? Раніше ви описували його як схильного до самоаналізу і готового приймати чужі недоліки. І зазвичай це був підліток...

- Думаю, до нової книжки молодь виявить значно менше інтересу. Натомість буде інтерес старшої публіки, від 25 років... Хоча, може, й не буде інтересу... Мій читач не змінився - це людина, яку цікавлять базові речі: що таке “Я”? В якому світі живу? Чи може світ бути іншим, ніж я звик його бачити?..

- А як щодо дитячих книжок (їх у Любка - дві. – О. Л.). Їх далі писати не плануєте?

- Поки що мені досить того, що зробив. І жодних ідей чи бажань щодо книжок для дітей не маю.

- У вашій книжці з серії “Життя видатних дітей” є моторошна історія про Миколу Гоголя. Ви самі зізнавалися, що дітям це буде важко читати. Писали цю історію, бо хотіли ознайомити найменших читачів з реальністю?

- Наше уявлення про дітей – що вони живуть у теплиці. А це не так. Для батьків їхня дитина – цукерка з бантиками, а вона живе у своєму світі, який не менш жорстокий за світ дорослих. І якщо їм не розповідати правди – зв’язок з батьками втрачається.

- А для своїх дітей писали б?

- Я не збираюся для них писати, бо мені легше розповідати історії – придумаю щось за десять хвилин.

- Коли приїжджаєте до Львова, в які кав’ярні любите заходити?

- Я не так часто приїжджаю до Львова, тож коли опиняюсь тут, з подивом виявляю, що відкрилося багато нових цікавих місць. “Лівий берег”, “Мазох-кафе”... Мені подобаються особливі місця зі своєю атмосферою.

- Книжки в таких місцях пишуться?

- Максимум – можу сидіти з ноутбуком і щось редагувати. А ось іти спеціально в кав’ярню щось писати... Таке любив мій товариш Юрко Покальчук, але не я.

- Чи живий ще Дереш-журналіст?

- Зараз журналістикою не займаюся. Це не приносить мені задоволення, та й писати тільки заради грошей теж не хочу.

- Вам незабаром 25 років. Що за чверть століття визначили вартим уваги в житті, а що – ні?

- Не варто думати, як воно все буде. Варто думати, як воно все є. Не треба боятися і жити “про запас”. Нема чого жити у банківській ідеології: поклав собі банківський депозит, а коли мені стукне стільки-то – використаю його. Сумнівно, що так станеться...